Кража, или Белое солнце Крыма - Страница 93


К оглавлению

93

— вдосконаленні та розвитку науково-технічного потенціалу, зокрема створенні сучасних засобів і систем управління, в тому числі автоматизованих систем управління, зв'язку та розвідки;

— створенні нових військових об'єднань, з'єднань і частин. Важливою особливістю оперативної та бойової підготовки ЗС РФ,

а також інших спеціальних заходів було поєднання єдиним замислом окремих елементів, які проводилися в різних регіонах Росії та Білорусі в різний час. За інформацією щорічної доповіді Генерального секретаря НАТО за 2015 рік, за останні три роки Росія провела принаймні 18 великомасштабних військових навчань, в окремих з них брали участь понад 100 тисяч військовослужбовців. Зокрема, моделювалося завдання ядерних ударів по державах-членах НАТО та державах-партнерах. При цьому навчання використовувалися для маскування масового переміщення військових підрозділів у рамках підготовки до незаконної анексії Криму і агресії на сході України.

Практичне відпрацювання Росією сценарію військової агресії проти України було здійснене під час проведення спільного стратегічного навчання (ССН) ЗС РФ та Білорусі «Захід-2013» (19–28 вересня 2013 року). На особливу увагу заслуговує зміст задуму навчання: «Урезультаті виникнення політичної кризи в суміжній країні посилювалась діяльність опозиційного руху. Використовуючи підтримку третьої сторони, опозиція намагалась перейти до рішучих дій. У регіонах компактного проживання етнічних меншин здійснювалось формування збройних загонів опозиційних сил, які на основі міжнаціональних та етнорелігійних протиріч розпочинали збройне протистояння з провладними силами. З метою дискредитації законної влади перед світовим суспільством опозиційні сили вдавалися до провокаційних дій. Опозиція продовжувала отримувати всебічну допомогу від західних держав та закликала до міжнародного втручання у внутрішньополітичний конфлікт. З іншого боку, провладні сили намагалися навести конституційний лад у державі власними силами. Загострення ситуації могло спровокувати хвилю акцій непокори і у РФ. Відповідно до міждержавних домовленостей між РФ та суміжною країною на її територію здійснювалось перекидання російського компонента Регіонального (Міжвидового) угруповання військ (сил). У подальшому це угруповання проводило військові операції щодо нейтралізаціїНЗФ та недопущення проникнення на територію країни нових збройних формувань».

Саме цей сценарій планувалося застосувати для анексії Криму та розгортання збройної агресії проти України. При порівнянні варіанта оперативної побудови російського угруповання військ у ході проведення навчань «Захід-2013» та угруповання військ ЗС РФ, які були задіяні на Донецькому операційному напрямку в серпні—жовтні 2014 року спостерігається ідентичний підхід. Це однозначно доводить, що окупація Криму була лише складовою загального задуму повномасштабної російської агресії проти України. Криваве протистояння в Криму, спровоковане спецслужбами і Збройними силами РФ, мало б надати політичні

і пропагандистські підстави для вторгнення російських військ у східні і південні області України, як це відбулося в серпні 2008 року в Південно-Осетинському регіоні Грузії.

Протягом багатьох років українська влада під тиском як Росії, так і держав Заходу розглядала питання оборонного будівництва як другорядні. Реформування армії переважно зводилося до скорочення її чисельності та бойового складу. Не відбувалося оновлення озброєння та військової техніки. Зокрема, більш ніж на порядок зменшився потенціал системи ППО. Масштабної руйнації зазнав вітчизняний оборонно-промисловий комплекс. До мінімуму було зведено бойову підготовку, органи військового управління втрачали ефективність, а особовий склад — бойовий вишкіл. Агресивно нав'язувались ідеалістично-пацифістські уявлення про те, що Збройні сили, інші військові формування є лише рудиментарним атрибутом держави, які ніколи не будуть застосовані для захисту України.

Прихід В. Януковича, Партії регіонів та очолюваного ними кримінального олігархічного капіталу до практично монопольної влади створили для Кремля нові можливості посилення впливу на Україну. Так, у квітні 2010 року В. Янукович і Д. Медведев підписали Харківські угоди, якими було продовжено термін базування ЧФ РФ на території України до 2042 року. За свідченням Д. Медведева, ці угоди передбачали і другий, економічний етап, реалізація якого була відтермінована. їх підписання фактично стало стартом для безпосередньої підготовки російської операції з встановлення повного контролю над Україною. У червні 2010 року Україна оголосила про свою позаблокову політику, тобто відмову від євроатлантичної інтеграції при декларативному збереженні курсу на європейську інтеграцію.

Як стало очевидно лише згодом, євроінтеграція не розглядалася і не могла розглядатися В. Януковичем та його найближчим оточенням як стратегічна мета України. Політика наближення до ЄС використовувалася для загравання з проєвропейськи налаштованою більшістю українського суспільства та як засіб маніпуляції проєвропейськими політичними силами, а у зовнішньому вимірі — для безсоромного і цинічного торгу. Апофеозом торгівлі національними інтересами

України стала домовленість з В. Путіним про отримання від РФ кредиту на суму $15 млрд та низки інших економічних преференцій для наближених бізнес-структур в обмін на відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

Скориставшись наданими В. Януковичем можливостями, керівництво РФ перейшло до реалізації вирішального етапу своєї стратегії підкорення України. Ця комплексна, поліваріантна стратегія передбачала як мінімум два основних сценарії. Згідно з першим, базовим, передбачалось підпорядкування всієї України переважно легальними політико-економічними методами, що мали забезпечити, по-перше, політичну ізоляцію України від Заходу, а по-друге, її приєднання до інтеграційних проектів під проводом РФ (Митного і Євразійського союзів), а також ОДКБ. Одночасно з першим відпрацьовувався другий, резервний сценарій — на випадок втрати контролю за керівництвом України, який передбачав проведення стратегічної чекістсько-військової операції з метою відторгнення від України її південно-східних регіонів і Криму.

93